ЯК ПРАЦЮВАТИ ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВИМИ
І ЗАМКНЕНИМИ ДІТЬМИ
І ЗАМКНЕНИМИ ДІТЬМИ
Розширення сфери обслуговування, де потрібні навички ефективного спілкування; збільшення навантаження на психіку, зокрема великий обсяг інформації, швидка зміна подій у навколишньому світі, прискорення ритму життя, різноманіття, а іноді й суперечливість вимог до поведінки дитини, підлітка, дорослого — все це припускає наявність розвинених на високому рівні комунікативних навичок, уміння оперативно реагувати на будь-які зміни й обирати адекватну стратегію поведінки.
Звичайно, не всі на це здатні і не так легко опанувати таку непросту науку, особливо дітям. Адже досвід соціальної взаємодії в них ще невеликий.
Тому завдання дорослих полягає у тому, щоб:
— допомогти дитині повірити в себе, усвідомити свою цінність і унікальність;
— опанувати навички ефективного спілкування;
— розширити спектр поведінкових реакцій;
— навчити долати труднощі, що виникають у взаємодії з оточуючими, конструктивно вирішувати конфлікти.
Звичайно, не всі на це здатні і не так легко опанувати таку непросту науку, особливо дітям. Адже досвід соціальної взаємодії в них ще невеликий.
Тому завдання дорослих полягає у тому, щоб:
— допомогти дитині повірити в себе, усвідомити свою цінність і унікальність;
— опанувати навички ефективного спілкування;
— розширити спектр поведінкових реакцій;
— навчити долати труднощі, що виникають у взаємодії з оточуючими, конструктивно вирішувати конфлікти.
Сором’язливість і скромність
Сором’язливі діти здебільшого поводяться дуже спокійно і не завдають клопоту дорослим. Зазвичай це тихі дітки, яких «не видно і не чутно». Тому більшість навіть не підозрює, що за такою поведінкою може «ховатися» проблема.
Найчастіше така риса притаманна дівчаткам. Проте батьки дівчаток звертаються по допомогу рідше, аніж батьки хлопчиків, що, найімовірніше, пов’язано зі стереотипними поглядами на виховання. У нашій культурі вважається, що хлопчики повинні бути жвавими й активними, а дівчатка — скромними.
Сором’язливість як рису характеру необхідно відрізняти від скромності. Остання виявляється у чіткому засвоєнні правил поведінки й оволодінні ними, що проявляється в різних ситуаціях. Скромна дитина говорить тихим голосом і поводиться дуже спокійно в ситуаціях, що вимагають стриманості, наприклад, у громадських місцях (театр, виставка, музей, поліклініка, магазин тощо) або коли у дорослих відбувається важлива розмова.
А сором’язливість прямо корелює зі скутістю, настороженістю, підвищеною тривожністю, невмінням спілкуватися, невірою у свої сили і низькою самооцінкою. Такі діти зазвичай скуті навіть тоді, коли немає об’єктивних причин для такої поведінки: на дитячому святі, при зустрічі зі знайомими дорослими, під час відповіді біля дошки у школі...
Зовнішній вигляд сором’язливої дитини характерний: боязкий погляд, частіше в бік і вкрай зрідка — прямо в очі співрозмовнику; тихий голос, практично позбавлений інтонацій; збіднена мова; скутість у рухах. Часто такі діти сутуляться, опускають голову або втягують її у плечі, щось тереблять у руках, кусають губи, гризуть нігті, переминаються з ноги на ногу, соваються на стільці. Вони зазвичай малоактивні і малорухливі, мало і невміло спілкуються з однолітками.
Сором’язливим дітям не хочеться вступати у близький контакт із співрозмовником, їм часто некомфортні тілесні дотики. Візьмеш сором’язливу дитину за руку, а вона її вириває, обіймеш за плечі — напружується. Виступати публічно для неї — важке, а іноді непосильне випробування. Часто діти відмінно пишуть контрольні роботи, а високі оцінки за усні відповіді отримати не можуть саме внаслідок своєї сором’язливості.
У сором’язливої дитини також порушений контакт із дорослими: страх підійти, заговорити, розповісти про свою проблему, звернутися по допомогу, може навіть не відповідати на запитання. Такі діти можуть відставати в навчанні. У них зазвичай занижена самооцінка, вони не впевнені в собі.
Проте бувають випадки, коли сором’язлива дитина може демонструвати зайву жвавість, рухливість і навіть агресивність. Це надмірна, неприродна активність, що виходить за рамки прийнятих норм. Таке спричинено насамперед тим, що дитина не має необхідних навичок спілкування і взаємодії з навколишнім світом.
Внаслідок нерозвиненості комунікативної сфери такі діти можуть неадекватно реагувати на вчинки інших, зокрема й без причини битися. У деяких випадках дитина проявляє таким чином агресію як захисну реакцію, розуміючи, що відстає у соціальному плані від однолітків.
Найчастіше така риса притаманна дівчаткам. Проте батьки дівчаток звертаються по допомогу рідше, аніж батьки хлопчиків, що, найімовірніше, пов’язано зі стереотипними поглядами на виховання. У нашій культурі вважається, що хлопчики повинні бути жвавими й активними, а дівчатка — скромними.
Сором’язливість як рису характеру необхідно відрізняти від скромності. Остання виявляється у чіткому засвоєнні правил поведінки й оволодінні ними, що проявляється в різних ситуаціях. Скромна дитина говорить тихим голосом і поводиться дуже спокійно в ситуаціях, що вимагають стриманості, наприклад, у громадських місцях (театр, виставка, музей, поліклініка, магазин тощо) або коли у дорослих відбувається важлива розмова.
А сором’язливість прямо корелює зі скутістю, настороженістю, підвищеною тривожністю, невмінням спілкуватися, невірою у свої сили і низькою самооцінкою. Такі діти зазвичай скуті навіть тоді, коли немає об’єктивних причин для такої поведінки: на дитячому святі, при зустрічі зі знайомими дорослими, під час відповіді біля дошки у школі...
Зовнішній вигляд сором’язливої дитини характерний: боязкий погляд, частіше в бік і вкрай зрідка — прямо в очі співрозмовнику; тихий голос, практично позбавлений інтонацій; збіднена мова; скутість у рухах. Часто такі діти сутуляться, опускають голову або втягують її у плечі, щось тереблять у руках, кусають губи, гризуть нігті, переминаються з ноги на ногу, соваються на стільці. Вони зазвичай малоактивні і малорухливі, мало і невміло спілкуються з однолітками.
Сором’язливим дітям не хочеться вступати у близький контакт із співрозмовником, їм часто некомфортні тілесні дотики. Візьмеш сором’язливу дитину за руку, а вона її вириває, обіймеш за плечі — напружується. Виступати публічно для неї — важке, а іноді непосильне випробування. Часто діти відмінно пишуть контрольні роботи, а високі оцінки за усні відповіді отримати не можуть саме внаслідок своєї сором’язливості.
У сором’язливої дитини також порушений контакт із дорослими: страх підійти, заговорити, розповісти про свою проблему, звернутися по допомогу, може навіть не відповідати на запитання. Такі діти можуть відставати в навчанні. У них зазвичай занижена самооцінка, вони не впевнені в собі.
Проте бувають випадки, коли сором’язлива дитина може демонструвати зайву жвавість, рухливість і навіть агресивність. Це надмірна, неприродна активність, що виходить за рамки прийнятих норм. Таке спричинено насамперед тим, що дитина не має необхідних навичок спілкування і взаємодії з навколишнім світом.
Внаслідок нерозвиненості комунікативної сфери такі діти можуть неадекватно реагувати на вчинки інших, зокрема й без причини битися. У деяких випадках дитина проявляє таким чином агресію як захисну реакцію, розуміючи, що відстає у соціальному плані від однолітків.
Замкненість
Замкненість відрізняється від сором’язливості і виявляється в нерозвиненості комунікативних навичок, невмінні спілкуватися.
Замкнена дитина може не проявляти ніяковості в тій або іншій ситуації. Але вона не знає, що, коли і кому говорити: як підійти і познайомитися, попросити щось, звернутися по допомогу, як вчинити, якщо склалася критична ситуація. Щоб не потрапити в халепу, така дитина вважає за краще мовчати. Замкненість зазвичай наслідується від батьків як зразок поведінки або з’являється внаслідок невдалого досвіду спілкування. У замкненої дитини збіднена мова, невеликий словниковий запас і, як і у сором’язливих дітей, порушена соціальна адаптація.
Замкнена дитина може не проявляти ніяковості в тій або іншій ситуації. Але вона не знає, що, коли і кому говорити: як підійти і познайомитися, попросити щось, звернутися по допомогу, як вчинити, якщо склалася критична ситуація. Щоб не потрапити в халепу, така дитина вважає за краще мовчати. Замкненість зазвичай наслідується від батьків як зразок поведінки або з’являється внаслідок невдалого досвіду спілкування. У замкненої дитини збіднена мова, невеликий словниковий запас і, як і у сором’язливих дітей, порушена соціальна адаптація.
Передумови виникнення сором’язливості
1. Підвищена чутливість.
Зазвичай підвищена чутливість спостерігається в егоцентричних дітей, зосереджених на власній персоні, й у дітей-меланхоліків. Вважається, що у представників такого типу темпераменту невелика швидкість протікання нервових процесів та їхня рухливість. Тому вони не можуть швидко включатися в роботу, оперативно переходити від одного виду діяльності до іншого.
Меланхоліки погано витримують тривалі навантаження і не можуть впоратися з перенавантаженнями. Такі діти «вибиваються» з колективу однолітків, часто відстають під час виконання колективних завдань, спільних ігор, змагань. Їм складніше підтримувати загальний ритм діяльності. Розуміння того, що вони поступаються іншим дітям, провокує прагнення замкнутися у собі, зменшити інтенсивність спілкування і взаємодії.
2. Неможливість і невміння в даних умовах реалізувати свої можливості, розкрити власні здібності.
Дитина відчуває власний потенціал, але у неї ще немає чіткого уявлення про це. Такі діти не знають, як себе подати, де краще проявити свої таланти.
3. Наслідування поведінкових патернів[1] від значимих дорослих.
У сором’язливих дітей дуже часто сором’язливі батьки. Дитина несвідомо засвоює моделі поведінки та взаємодію з навколишнім світом у рідній сім’ї. Вона бачить, як поводяться мама й тато і, сама того не усвідомлюючи, робить так само. Якщо батьки нетовариські, ведуть відокремлений спосіб життя, мають мало друзів, то, ймовірно, дитина також стане мовчазною й неконтактною.
4. Нерозвиненість комунікативної сфери, невміння налагоджувати і підтримувати дружні стосунки, конструктивно вирішувати конфлікти.
У спокійній і звичній ситуації, перебуваючи поряд зі знайомими людьми, такі діти можуть успішно спілкуватися. Але коли ситуація виходить за рамки добре відомої, у сором’язливих дітей виникає ступор: як саме тут вчинити? А що сказати у відповідь на ту або іншу репліку? Така дитина може абсолютно нормально відповідати біля дошки на уроці у свого класного керівника, але коли на заняття приходить новий учитель — починаються проблеми.
5. Фізичні вади, мовні порушення.
Фізичні вади, мовні порушення у дитини часто стають предметом дратувань, зневажання, образливих висловлювань однолітків. Відповідно у такому разі дитина намагається якомога менше привертати до себе уваги. Тобто менше проявляє себе, обмежує кількість та інтенсивність соціальних контактів з однолітками, а отже, не збагачує свій досвід спілкування. Виникає замкнене коло — проблема посилюється.
6. Перенесена моральна травма.
Після психологічного потрясіння діти часто замикаються. Вони пам’ятають негативний досвід і бояться виходити на контакт, бо не бажають повторення пережитого.
7. Надмірні вимоги дорослих.
Часто батьки прагнуть, щоб діти були дуже самостійними або дуже розумними, дуже слухняними або дуже тактовними, не враховуючи їхні вікові й індивідуальні особливості. Особливо згубно впливає порівняння доньки або сина з успішнішими, на погляд батьків, однолітками. Невідповідність завищеним очікуванням дорослих знижує дитячу самооцінку, що призводить до зневіри у власні сили. «А якщо я нічого не можу, то нема чого тоді й намагатися», — думає дитина. І замикається у власному маленькому світі.
8. Недостатність уваги до фізіологічних і психологічних потреб дитини («покинуті» діти).
Коли бракує підтримки, турботи, керівництва дорослих, дитина переживає почуття невпевненості, страху перед навколишнім світом і вважає за краще не йти на контакт, щоб уникнути неприємностей.
9. Домінуюча гіперопіка з боку батьків.
Надлишок контролю й керівництва з боку батьків, постійні (часто необґрунтовані) побоювання, що трапиться біда або щось вийде не так, позбавляють дітей самостійності та ініціативності. Тому ймовірно, що в нестандартній ситуації вони розгубляться і не зможуть відреагувати належним чином. Отриманий раніше негативний досвід провокує відмову від активної діяльності. Звідси — пасивність, скутість, невпевненість.
10. Період адаптації до нових обставин, тривала або порушена адаптація.
У цьому разі сором’язливість виконує захисну функцію: у незнайомій або важкій ситуації краще не проявляти активності: хто знає, чим усе скінчиться... Це ситуативна сором’язливість, яка зникає, коли складний період пройдено.
Зазвичай підвищена чутливість спостерігається в егоцентричних дітей, зосереджених на власній персоні, й у дітей-меланхоліків. Вважається, що у представників такого типу темпераменту невелика швидкість протікання нервових процесів та їхня рухливість. Тому вони не можуть швидко включатися в роботу, оперативно переходити від одного виду діяльності до іншого.
Меланхоліки погано витримують тривалі навантаження і не можуть впоратися з перенавантаженнями. Такі діти «вибиваються» з колективу однолітків, часто відстають під час виконання колективних завдань, спільних ігор, змагань. Їм складніше підтримувати загальний ритм діяльності. Розуміння того, що вони поступаються іншим дітям, провокує прагнення замкнутися у собі, зменшити інтенсивність спілкування і взаємодії.
2. Неможливість і невміння в даних умовах реалізувати свої можливості, розкрити власні здібності.
Дитина відчуває власний потенціал, але у неї ще немає чіткого уявлення про це. Такі діти не знають, як себе подати, де краще проявити свої таланти.
3. Наслідування поведінкових патернів[1] від значимих дорослих.
У сором’язливих дітей дуже часто сором’язливі батьки. Дитина несвідомо засвоює моделі поведінки та взаємодію з навколишнім світом у рідній сім’ї. Вона бачить, як поводяться мама й тато і, сама того не усвідомлюючи, робить так само. Якщо батьки нетовариські, ведуть відокремлений спосіб життя, мають мало друзів, то, ймовірно, дитина також стане мовчазною й неконтактною.
4. Нерозвиненість комунікативної сфери, невміння налагоджувати і підтримувати дружні стосунки, конструктивно вирішувати конфлікти.
У спокійній і звичній ситуації, перебуваючи поряд зі знайомими людьми, такі діти можуть успішно спілкуватися. Але коли ситуація виходить за рамки добре відомої, у сором’язливих дітей виникає ступор: як саме тут вчинити? А що сказати у відповідь на ту або іншу репліку? Така дитина може абсолютно нормально відповідати біля дошки на уроці у свого класного керівника, але коли на заняття приходить новий учитель — починаються проблеми.
5. Фізичні вади, мовні порушення.
Фізичні вади, мовні порушення у дитини часто стають предметом дратувань, зневажання, образливих висловлювань однолітків. Відповідно у такому разі дитина намагається якомога менше привертати до себе уваги. Тобто менше проявляє себе, обмежує кількість та інтенсивність соціальних контактів з однолітками, а отже, не збагачує свій досвід спілкування. Виникає замкнене коло — проблема посилюється.
6. Перенесена моральна травма.
Після психологічного потрясіння діти часто замикаються. Вони пам’ятають негативний досвід і бояться виходити на контакт, бо не бажають повторення пережитого.
7. Надмірні вимоги дорослих.
Часто батьки прагнуть, щоб діти були дуже самостійними або дуже розумними, дуже слухняними або дуже тактовними, не враховуючи їхні вікові й індивідуальні особливості. Особливо згубно впливає порівняння доньки або сина з успішнішими, на погляд батьків, однолітками. Невідповідність завищеним очікуванням дорослих знижує дитячу самооцінку, що призводить до зневіри у власні сили. «А якщо я нічого не можу, то нема чого тоді й намагатися», — думає дитина. І замикається у власному маленькому світі.
8. Недостатність уваги до фізіологічних і психологічних потреб дитини («покинуті» діти).
Коли бракує підтримки, турботи, керівництва дорослих, дитина переживає почуття невпевненості, страху перед навколишнім світом і вважає за краще не йти на контакт, щоб уникнути неприємностей.
9. Домінуюча гіперопіка з боку батьків.
Надлишок контролю й керівництва з боку батьків, постійні (часто необґрунтовані) побоювання, що трапиться біда або щось вийде не так, позбавляють дітей самостійності та ініціативності. Тому ймовірно, що в нестандартній ситуації вони розгубляться і не зможуть відреагувати належним чином. Отриманий раніше негативний досвід провокує відмову від активної діяльності. Звідси — пасивність, скутість, невпевненість.
10. Період адаптації до нових обставин, тривала або порушена адаптація.
У цьому разі сором’язливість виконує захисну функцію: у незнайомій або важкій ситуації краще не проявляти активності: хто знає, чим усе скінчиться... Це ситуативна сором’язливість, яка зникає, коли складний період пройдено.
Чим небезпечна сором’язливість?
Будь-яка «маска» сором’язливості — невміння спілкуватися чи наслідування поведінкових моделей батьків — пов’язана із заниженою самооцінкою. Діти намагаються не позиціонувати себе, тому що їм здається; нема що позиціонувати. А низька самооцінка в дитинстві часто є причиною проблем у дорослому віці. І в цьому разі створюється замкнене коло: сором’язлива дитина не демонструє своїх досягнень — її не цінують — падає самооцінка — немає стимулу ставити цілі, досягати їх — немає досягнень, отже, нічого показати, нічим похвалитися. Часто такі люди потім не можуть знайти себе, своє місце в житті, побудувати гармонійні стосунки у власній сім’ї, реалізуватися у професійній сфері.
Комментариев нет:
Отправить комментарий